17.09.2005
Книжковий форум у Львові

Якби не секс, та ще й не у Києві, та ще й не з Юрієм Макаровим, українським телезвіздом, ніхто б у “Ляльці” півгодини не чекав.
А так... МАКАРОВ же. Та ще й з книгою “Секс и город Киев. Мужской взгляд”.
Тому  таки дочекались.
Щоправда, Макаров виявився евфемістом-містифікатором, чи то пак, фальсифікатором. Що стосується назви книги, то це “містифікація, чи радше брехня, бо сексу як такого тут немає. Все, що до того, або після того, ніби є, а безпосередньо цього немає... Я точно знаю, що не можу бути експертом з цього питання”. Так Сказав Автор.
А почалась книга абсолютно випадково із того, що три-чотири роки тому  “Женский журнал” запропонував Юрію Макарову писати щось цікавеньке на вічну тему “чоловік-жінка”, себто поділитись своїм, чоловічим поглядом на жіночі проблеми. Так з’явились “Листи до незнайомки”. Але назва, мабуть, звучала занадто романтично, як для нашого зіпсованого XXI-го. Тому Олександр Красовицький, директор видавництва “Фоліо” запропонував іншу назву, більш продавабельну. До книги також додали кілька інтерв’ю з самим Макаровим, які йому подобались. 
“Очевидно це відсилає до відомого американського серіалу “Секс і місто” чи попередньої книги у тій же серії Лади Лузіни “Секс и город Киев. Женский взгляд”. Тому мені не залишилось нічого іншого, як погодитись на цю назву, хоча розумію, що це свого роду несмак”.
Потім із не зовсім адекватної назви Телезвізд перейшов до, мабуть, ще більш неадекватної його фотографії на книзі: “Це моє тіло, моя голова, але вони з різних фотографій”. І взагалі складалось таке враження, що Макаров намагався виправдатись чи то перед ляльківкою публікою чи то перед самим собою. Це мені нагадало образ інтелектуала, який ховається від друзів, аби ті не бачили, як він зачитується якимось легеньким французьким, та ще й, не дай Боже, жіночим, романчиком.
Макаров: “Панове, мені соромно зізнатись, але мені це подобається” (це після переглядання-перечитування своєї книги). 
Обов’язково прочитаю цю книгу, аби побачити, чи буде соромно мені. Що і вам раджу. 
Потім розмова перекотилась, як то завжди буває в людей причетних до книг, у “перспективи розвитку української книги” та інші не дуже “ляльківські речі”. Публіка, очевидно, чекала не те що б “безпосередньо цього”, як назвав “це” Макаров, але принаймні чогось схожого. Як казала моя бабця, назвався грибом, лізь у борщ. От і Макаров, назвав так книгу, а лізти у борщ – не спішив. Так і залишився в той вечір Борщ без Макарова.  

1. Пане Юрію, так і не зрозуміло, то є секс у Києві чи немає?

1. Зі свого досвіду і досвіду своїх знайомих, а також із реплік мого приятеля Данила Яневського я запевняю, що секс у Києві є. Але це не завжди питання літератури. Я б сказав, це майже ніколи не є питанням літератури. Якщо ти хочеш про це писати, то це означає, що в тебе в житті щось не склалось. Тоді хочеться реалізувати це в якомусь паралельному просторі. Сьогодні це вже не тема, яка сама по собі може продавати. Тепер всі все знають, всі все читали, слухали, бачили, брали участь. Кого я чого можу навчити??? А от щодо менш механічних речей... Якщо ви візьмете “Камасутру”, там не так вже й багато варіантів, якщо відверто. Якщо людину цікавить тільки це, то воно дуже швидко вичерпається. Про те, що “до” і “після” – от про це і варто говорити. І головне, що тут набагато менше конкуренції.

1. Тобто назва вашої книги чистої води спекуляція?

1. Як я вже сказав, “Листи до незнайомки” – це те, що мене влаштовує. Це і є її справжня назва. “Секс и город Киев” – це радше назва літературної серії.

1. Якою мірою ви задоволені книгою як літературний критик?

1. Це не зовсім література, це радше паралітература. Такі речі - це чисто французька традиція. У них дистанція між серйозною прозою, яка вантажить, і белетристикою досить мінлива, але все одно вона існує. І назвати це фактом літератури... У цих текстів була не зовсім мистецька мета - покращити настрій.

1. Кому?

1. Тим, хто буде читати. Очевидно, жінкам. Адже всі ми заклопотані. Можливо, варто зупинитись і сказати: життя прекрасне. Є люди, в яких біда, але їх все-таки меншість. А більшість – це ті, хто не може оцінити і якось перепрограмувати себе, трансформувати те, що навколо них діється, на позитив. Тут не йдеться про американське “Давай, покажи свої 32 зуби”, хоча якась частка правди в тому, як поводяться американці, все ж таки є.

1. Але ж цей текст читатимуть і чоловіки. Чи можете ви припустити, як вони реагуватимуть?

1. Можливо, вони теж щось здобудуть, бо мені завжди було цікаво спілкуватися з жінками.

1. Момент дослідження?

1. Зовсім ні. Мені просто було цікаво, навіть, коли у мене не було якоїсь конкретної мети, звабити чи просто справити враження. Тому, припускаю, для когось із чоловіків, те, що я зрозумів і зміг викласти, буде відкриттям.

1. Наприклад?

1. Чоловіки не дуже уважні до внутрішнього світу жінки. Я помічав це неодноразово. Їм нецікаво. Я говорю про типову поведінку типового чоловіка, а не людей артистичних професій чи інтелектуалів. У мене є водій, він дуже любить свою дружину, але кожну вільну хвилину він іде в гараж, де у нього є своя власна машина:  там він проводить час із своїми товаришами, щось лагодить, фарбує. Потім в кінці дня вони можуть роздушити пляшечку. Люди так і не навчились за 20-25 років спільного життя слухати і чути одне одного.

1. Ви вважаєте, що ви навчились?

1. Так, але мені це дуже дорого далось. Я одружений вчетверте. Хоча це не той матеріал, який дозволяє стільки спроб і помилок, але чогось таки на цьому я навчився. Бажано було б без чернеток обійтись, так, щоб з чистого аркуша відразу. Але мені не вдалось.

1. Але один із письменників сказав: Якби мені дозволили повернутись назад, я б зробив те саме”...

1. Мабуть, що так. У 20 років треба робити помилки, які робиш у 20. Соромно робити ті самі помилки. На жаль, це правда, я б усе одно нічого не змінив. Зрештою, результат мене влаштовує. Шкода, що мені довелось робити боляче іншим людям. Тепер я навчився цього уникати.

1. Як виглядає ваш, чоловічий погляд, на жіночі проблеми?

1. Вміння розуміти жінку – це вміння розуміти, що  жінки сприймають світ трохи інакше. Ми інакші і в цьому власне кайф. Раніше я досить часто не прогнозував жіночої реакції на дуже прості речі і постійно обпікався. Наприклад, щось сказав, а дружина ображалась і починала плакати. А я губився в здогадках, що ж я такого сказав. Але ж діє не те, що я хотів сказати, а те, що було почуто. Тому треба намагатись час від часу чути свої слова.

Розмовляла і їла борщ без Макарова Ольга Станчак