Інтерв’ю із Андрієм, вокалістом гурту «Річ без господаря», після святкування їхніх семи років музикування у «Ляльці» 25 лютого 2007р.
Від себе додам тільки, що розмова велася в кімнатці театру ім. Марії Заньковецької, я був синім, як відро фіалок, особлива подяка Андрієві за терпіння, розуміння, так би мовити професійну солідарність і те, що зміг розібрати, що саме я в нього намагався запитати. Довго не міг розшифрувати інтерв’юхи бо поверталась нудота і біль в голові.
Про що мріяли «РБГ» сім років тому?
Як завжди і всім молодим пацанам амбітним, вміру амбітним в принципі, реальність від нас не тікала, ми не бігали по хмарках і не мріяли про славу «Red Hot Chili Peppers», там бешениє бабкі, наркотики і те де, це нам навіть не намагалося. Ми дійшли були до того рівня, щоб переходити на щабель вище, виходити на серйозний професійний рівень, але зборами групи вирішили що все-таки будемо грати для задоволення, але не перетворювати це в роботу.
Які мрії маєте зара?
Зара воно нікуди не відійшло, але з висоти прожитих років вже не бачиться в такому рожевому кольорі. Хіба як розрядка, для задоволення, спілкування з колегами, а не якоїсь вищої мети. Хочеться більше часу для ідей і репетицій.
Сім років грати і співати це, звичайно, добре, але що вмієте робити крім музики?
Я – актор театру та кіно, працюю в театрі Заньковецької на ставці актора, працюю над виставами, прем’єрами, як і кожен пересічний актор.
Свят, соло-гітарист, він замісник…займається продажем мобільних телефонів, якись там менеджер, великий начальник, не знаю точно.
Басист займається комп’ютерною технікою, оргтехнікою, комплектуючими… Такі справи.
Андрій Петрусь, бек-вокаліст, займається реставрацією. Барабанщик ніде не працює, він закінчує другий ВУЗ, він у нас вічний спудей, вчився в Комерційній Академії, потім у Політехнічному…
Я вчився в Універі на кафедрі театрознавства та акторської майстерності в Козака Богдана Миколайовича.
Які сни переглядаєш за останній період?
Останнім часом сниться, що я вмираю. Відгадка на це питання, що в одному житті я вмираю, а в іншому прокидаюся і страшно прокинутсь знову, бо це значить, що в попередньому я помер і дуже шкода його кидати. Ну це вже все, я кончєний чєлолвєк і мені вже треба на псіхушку і апєльсінчики носити... При чому, курю тількі нормальні сигарети, без психотропного вмісту, а зранку страшно вставати і думати про майбутнє життя. (мотивчик один із базових для міфологічного прошарку свідомості, щось нагадує Юнга і Павича)
Як енергетику вивільняєш?
Черпаю енергію з роботи, бо дуже рідко бувають вихідні. Останній раз відпочивав у Карпатах і все-одно доводилось працювати. Нас були запросили у Верховину на десять днів відпочити, але все одно там дали три концерти. Місцина дуже красива, давно такого не бачив. Це було десь пів року тому із «Vox Populi» (див. інтерв’ю з Ромком з «Воксів»).
Я досі під враженням, так туди хочу шо витримати не можу. Це було найкращих десять днів десь за років п’ять.Я займався улюбленою справою: грав на гітарі, співав, організовував прості речі, ну там помитись, спати, хавка… Плануємо цього року знову туди з’їздити і якщо не вийде, це буде капець.
При моїй завантаженості в театрі, групі, багатьох інших проектах два дні відпочинку для мене це не відпочинок, тому доводиться черпати енергію з театру для музики, з музики для театру.
Шо слухаєш і читаєш?
Слухаю все, що під руку попаде, радіо…яке не будемо говорити, тому що – реклама. Ну сам пишу трохи музику, бо деколи треба комусь щось аранжернути. В принципі за модою не встигаю.
Зара читаю Чехова, для роботи треба в театрі, листи його, епістолярний жанр, переписки з любовницями-не любовницями. Нічо – цікава людина і цікаве життя.
Як ви зібрались до купи?
Ми ще зі школи планували зробити групу з моїми однокласниками. Це 11-та школа. Ми товаришували в Пласті, курінь Сірка. Але мене взяли пізніше, бо я був не благонадійний: курив, випивав… Там познйомився з хлопцями з 27-ї школи, барабанщик у нас власне звідтам, Мар’ян Кормуш з нами грав тоді. Після школи зібрались одразу, починали, як і всі з каверів, «а-а-а-а» – дорвались до гітари за 30 грн… Потім перетрубації в гурті, Мар’ян пішов, зміна назви, життєві перепетії, які від нас не залежали…
А як називались до цього?
Називались тоді «П’ятнадцять по десятій» (преться) назва трохи дивна, але не надто дивніша ніж «Річ без господаря». Ми колись йшли з репетиції і думали як назвати новостворену групу, а я буквально на днях прочитав у словнику іншомовних слів таку фразу, як «res nulios». Це означає «без домішок», ну типу «натуральний продукт», а дослівно переводиться як «річ без господаря». Отак і вирішили, бо чого українська група має називатись по англійськи чи по латинськи, це троха тупо, хоча нікого не хочу образити… Отака от історія.
Як пройшов вчорашній концерт у «Ляльці»?
Та кажуть ніби нормально, але як на мене, гірше ніж торішній. Менше народу було, бо ми не вішали своїх афіш майже ніде. Тому прийшли в основному тільки наші знайомі, багато з театру прийшло і вечір вийшов камерний. В принципі так і хотілось, щоб не бігали ці толпи народу і можна було розслабитись. Деякі речі мені дуже сподобались, деякі були дуже провальними, але тим не менше ніби не поганий, навіть Борода підхопив тему, хе-хе-хе… (Це він знову сміється)
Ну, а тепер про екстрім. Найбільш екстремальний виступ «Річ без господаря»?
Це було на революції… Зима, холод -20 градусів, коли блокували Податкову адміністрацію, «ПОРА» організовувала, колонки – убіті, хрипіли, соло-гітарист хворів… Ми мали грати 40 хв., а дубак дикий, гріли руки горілкою, в басиста всі пальці були в крові, роздер до кісток бо басуха – це жорстка річ… Та трохи екстріму було ще у Пустомитах: організатори догадались виставити нам бухло перед концертом, ну ми вже були ніякі, добре, що виступали першими… Якщо це можна назвати екстрімом.
Там напроти – туалет, якщо шо, то вибігай швидко.
Далі йдуть скрипання дверей і різні не надто приємні звуки у виконанні автора цих рядків.
Припустимо таку неймовірну річ, що на тебе з неба падає мішок грошей і ти за них організовуєш супер-грандіозний концерт… Кого би запросив з українських банд?
«Воксів», «Мандри», дуже добре з ними знайомий, «Лесик бенд» – у хороших стосунках із ними, «Абукасимові капці» – хороша група, я би багато кого запросив… Запросив би і багато груп, щоб вони посиділи в залі, але не йшли на сцену, не буду казати хто, бо кожна група має право на існування… Як і ми.
Ну і на завершення ефіру, можна передати привіти, скарги та пропозиції, а найкраще – побажання. Чого бажаєш гопам та міліції?
Саня Нагорний, басист наш, відхопив тягла недавно у двіженіях під Лялькою, нікого не рухав, не наривався, але струс мозку отримав. Ми навіть думали відміняти концерт, бо йому геть хижо було, в обмороки падав… Шо ж їм, сукам, побажати… Багато здоров’я, щоб вони мучились довго на цьому світі… а старими стали якнайшвидше, десь років у 25.
А побажання міліції – щоб вони працювали, а не робили видимість роботи, і працювали для людей.
Побажання Лвову?
Чистоти, щоб ми відчували, що це наше місто, доброти і любові. Многая любові, ось так.
Намагався розмовляти і тримати себе в рамках пристойної поведінки
Юрко ВовкоГон
