Дон Кіхот в окулярах

Руслана Лижичко: “Він - Монстр Українського Арт-року. Співпраця із ним навчила мене чути музику там, де для інших панує тиша. У “Джона” не буває нецікавих проектів. Це музика, що живе своїм абсолютно незвичним життям, МІСТОК МІЖ КОСМОСОМ І ЗЕМЛЕЮ. В минулому проекті “Є” було щось фатальне, в останньому – більше оптимізму, хоча драматизм зберігається, як довічна константа його музики. “Джонова” музика ІНША, якщо почати її розкладати на складові, вона втратить життя”.

Славко Вакарчук (“Океан Ельзи”): “Він чимось трохи нагадує мого тата, хоча спільного ніби мало, може трохи зовнішністю. Мені дуже подобається його почуття гумору і його життєва мудрість. Взагалі, для мене він один, мабуть, із декількох музикантів на Україні, про яких я можу сказати тільки добре. Унікальне поєднання професіоналізму, смаку, внутрішньої культури, скромності. Мені шкода, що велика частина його оточення просто його не розуміє”.

Юрій Андрухович (письменник): “Інтроверт. Із тих, які чинять згідно з німецьким mehr sein, als schein – бути більшим, ніж здаватися. Відчуває таємні поштовхи буття до тонкощів, вельми нюансована натура, що безумовно присутнє в музиці, яку він робить. У той же час – прекрасне почуття гумору, не фонтануюче, а – оскільки інтроверт – заглиблене, приховане від тих, яким не догнати”.

Віктор Неборак (письменник): “М’який, толерантний, уважний, комфортний у спілкуванні. Він більше слухає, ніж говорить”.

Юрій Покальчук (письменник, музикант, літературний продюсер проекту): “Він за гороскопом - Рак. А Рак - дуже тонка і делікатна натура, яка переважно це все приховує. Він намагається бути таким трохи циніком, дуже делікатно грубуватим... “Джон” – це людина, яка ніколи нікого не образить. Він часто іде на поступки комусь, шкодячи самому собі. Я думаю, якби на його місці була людина більш практична, то він би був давно заможнім, багатим і видав би купу всіляких речей. А він іде людям назустріч, він людям вірить, він людям віддає. Якби він був іншою людиною, я би просто не називав його своїм другом, розумієте? Він також людина внутрішньо глибоких переконань. Він же інженер за фахом, який покинув досить вдалу свою професію на той час (міг заробляти великі гроші) заради музики, заради гітари. Для мене люди, які спроможні на таку пожертву заради мистецтва, є над усе. Завжди за позірною флегмою і таким спокоєм у “Джона” є твердий і послідовний характер. Отак покинути інженерування і займатися постійно музикою! Він досягнув певного рівня, такого, що його по всій Україні поважають. Кажеш просто: “Джон” – і всі знають, про кого йдеться і в чому тут річ. Його всі люблять. Але йому часто заважає його ж доброта. Розумієте, дав би комусь у писок – і все було б гаразд. Це вже як його “достануть”, то тоді вже він стає різким, тоді – мамо, ховайся... Але я вважаю, що "Джонова" доброта є водночас і негативною, і позитивною його рисою. Напевно, якби він був іншим, я б тут із вами не сидів. І не тільки я”.

Володимир Якимець (тенор “Піккардійської Терції”): “Олег - прекрасний музикант, добра людина, неперевершений професіонал, тому нам приємно з ним працювати. Чим мені подобається "Джон": він довіряє дуже небагатьом, але якщо довіряє, то на всі 100%. Мені це подобається: і те, що небагатьом, і те, що на всі сто. Окрім того, "Джон" - такий чоловік, із яким дуже легко працювати, з яким не треба багато говорити, просто робити”.

Славко Нудик (тенор “Піккардійської Терції”): “Він - насамперед природній філософ, не “фільозоф”, як кажуть на Галичині, а філософ від музики, такий... творчий філософ. Олег – та людина, яка дуже надихає на імпровізацію, на певну свободу в діях”.

Михайло Барбара (вокаліст “Мертвого Півня”): “Це найважче, на що можна відповісти. Ну-у-у-уа-а-а... він... бр-бр-бр-бр... (Ці звуки неможливо передати на письмі. Барбара це вміє. – М.Т. ) ...дуже важко мені все скласти в купу... Із "Джоном" ми вже настільки добре знайомі, що це так, як в добрій сім’ї. Тобто коли вона є, і ти розумієш, що так воно і має бути... Насправді, “Джон” десь глибоко-глибоко оптиміст”.

Маркіян Іващишин (директор “Дзиґи”): “Для мене “Джон” - колєга, однодумець, той, хто формував наші музичні смаки, тобто смаки середовища “Дзиґи”, в яку, ми прийшли із досить обмеженою інформацією. “Джон” видав нам на-гора купу якісної і хорошої інформації зі своїм трактуванням. Це дуже добре, ми стали навчатися. Я гадаю, що більшість людей на “Дзизі” мають дуже подібні смаки завдяки Олегу. Я впевнений. Мені він завжди був таким перенесенням “Бітлів” сюди, втіленням Джона Лєнона через його неймовірну подібність, не тільки візуальну: повільний, легкий. Олег дуже легкий, позатим, що він смурний, маю на увазі до інших людей. Та смурність всередині в нього сидить. Видно, що там щось “вариться”. Так само, я бачив відеокадри про Лєнона, вони дуже подібні... на Олегову філософію в собі”.

Тарас Чубай (“Плач Єремії”): “Без сумніву, це обдарований музикант, добра людина і, як кожен порядний митець, достатньо безалаберний в якихось бізнесових справах. Але це, я би сказав, скорше плюс ніж мінус”.

Катерина Сліпченко (журналіст, мистецтвознавець, дружина “Джона”): “Джон” – людина доволі інтровертна, тому такою є музика. Одна дуже хороша поетеса колись сказала: “Стриманість – це коли є що стримувати”. Мені здається, що це пасує до “Джона”. Він видається людиною дуже неемоційною, причому яка надто тонко все відчуває, яка просто не демонструє себе. Це велика рідкість, особливо в шоу-бізнесі. Напевно, оця таки скромність заважає. Насамперед у тому, щоб ця музика стала більш популярною, на що вона заслуговує”.

Володимир Зайковський (кліпмейкер, режисер, програміст): “Це людина, яка постійно грає на гітарі. Я його бачу таким: окуляри, круглі скельця... Не знаю... інтелігентний, витончено-чуттєвий, нервово реагуючий, і зараз готовий очолювати певний творчий проект, бути диктатором, що важливо, вміти наполягати на своєму, і якось тримати людей у проекті, що дуже складно. Адже найчастіше творчі люди зациклені на собі, не виплескують назовні такі речі, як, наприклад, організаторські здібності, вміння проводити проект як сукупність яскравих особистостей, яким потрібно управління, бо кожен із них має свої “бзіки”, які ведуть невідомо куди...”

Андрій Надольський (музикант): “Джон” – це мій дуже добрий колєга, от і все. Його музика моментально впізнається, в ній така родзинка... внутрішній спокій. Це головне. Хотілося би, щоб він зберіг оцю свою індивідуальність, особистість, і продовжував далі так само працювати, маю на увазі ці його творчі пошуки”.

Іван Небесний (музикант): “Я, фактично, живу із ним на студії кожного дня, відтак він перетворився для мене на старшого брата. Насамперед я ціную порядність, а він - дуже порядна людина, все інше напрацьовується із роками, на мій погляд... Тобто поступово ми перетворилися на дуже хороших друзів-братів по “цеху” та по життю”.

Олександр Бригадир (музикант): “Що сказати... Дуже конкретна людина, дуже”.

Мар’ян Козовий (музикант): “Він дуже добрий всередині, хоча назовні досить жорсткий. В цілому, дуже симпатична людина, дуже. Його музика дуже багатошарова. Джон не боїться експериментувати у своїх музиці, тобто він сміливо бере те, що дуже багато хто би відкинув”.

Олег Розумовський (“Клуб Шанувальників Чаю”): “В Олега є філософське бачення, от він сам філософ, відповідно й музика така. Тобто неповторна музична філософія. Я його знаю дуже давно... Ще із “Клубу Шанувальників Чаю”, забув навіть, десь із початку дев’яностих. Це мій друг. У мене їх мало, і я не можу їх якось охарактеризувати... Дуже непересічна людина. І це всі відчувають просто. Я помічаю, наскільки зараз на Заході йде все вниз, стає бездуховним... А тут є те, що від душі. В Олега інакше й не може бути”.

Соломія Чубай (“Далі”): “Джона” важко описати. Я знаю його змалечку, він мені деколи нагадує філософа-італійця, в якого мати – ірландка... Він завжди задуманий. "Джон" – це є "Джон": от як він рухається на сцені, як він грає. Він деколи буває холодним, але як він щось скаже, то в ньому відчувається душа. А гумор у нього просто фантастичний. "Джон" завжди був душею компанії. І якщо треба комусь придумати ім’я чи когось перекривити, то "Джон" буде першим”.

Етері Ґорґішелі (“Чорний Вересень”): “Джон” - дуже цікава людина: він сам спокійний, але жарти у нього – “в яблучко”. Ми коли записувалися на його студії, то різних кумедних ситуацій було багато. Та й взагалі, із ним цікаво працювати. Він прислуховується до нашої думки, тобто немає звукорежисера, який диктує і нав’язує свою думку: “Ні, треба так-то і так-то”. "Джон" - зовсім інша людина. Він пропонує щось своє і водночас слухає нас, тобто виходить така спільна робота”.

Олександр Слободян (“Чорний Вересень”): “Джон" попри свою скромність, таку безпосередність, є людиною із дуже великим потенціалом, він може багато чого розказати, враховуючи свій досить молодий, як на музиканта, вік, і водночас який має великий багаж знань і досвіду. Він грав і виступав із різними командами і тут, і за кордоном, зокрема він мав проекти в Америці. Як музикант він супер, крім того, як людина він хороший і добрий друг, товариш. Чи заважає йому власна доброта? Якщо так думати, то у світі не залишиться більше добрих людей. Звичайно, зловживати тим не треба, але він хороша людина, от і все”.

Тамара Ґорґішелі (“Чорний Вересень”): “Він – людина-оркестр. Дуже творча людина, яка, направду мені дуже імпонує”.

Влодко Кауфман: “Ця людина мені подобається, як і те, що він робить, бо це все мене завжди зачіпало. В його музиці є драйв із усякими яйцями (то такий вислів є у музикантів – “музика з яйцями”). Із відстані часу це дуже цікаво прослідкувати”.

Олег Васильєв (“Ґодо”): “Упевнений у собі, творчий, сильний чолов’яга, який знає, що робить, знає, чого він хоче, і знає, що треба зробити, щоб те, чого він хоче, здійснилося. Що, зрештою, довів цей проект “Є”, який має відбутися. Якщо замислитися: який то величезний масив роботи! Зібрати стількох творчих людей, зробити якесь відео, презентації, інтерв’ю, концерти... Тобто тут присутній певний момент шаманства. Деяким людям це вдається, а деяким - і поготів. "Джон" – це та людина, якій це вдається. Він це довів, і я дуже радий з того, що у Львові є такі люди, і їх є багато. У нього дуже чітке (з того, що я чув, і з його власних творчих речей, непоширених) уявлення про власний стиль. Тут дуже відчувається атмосфера і мислення. Якщо у будь-якій творчості присутня особистість, то це вже хороша творчість... У музиці та й в усьому, що робить "Джон", особистість дуже відчувається. Він може ставити такий свій лейбл”.

Опитувала Марія Титаренко (матеріали із мультимедійної енциклопедії “...але час, як ріка”).