* Актуальне кіно

“Поезія – це коротке замикання сенсу між словами”, - писав Бруно Шульц. Фільм Ґайслєра – це поезія в розумінні Шульца. Із сенсом, часом цілковито латентним, замкнутим поміж розмов англійською, німецькою, французькою, польською, російською, українською, езопівською; поміж розмов у вічі та розмов по телефону; розмов із розпачливими дотиками до скронь та витирання сліз з-під окулярів; поміж павзами та мовчанням; поміж штукатуркою та поверхнею безцінних фресок, які більше скидаються на палімпсести, що на них ставить час свої відбитки, неначе чергову зірку до голлівудської алеї слави... І якщо той ерзац закриває світло справжньої зорі, то це вже трагедія...

Однак фрески самого Бруно пережили “коротке замикання” тривалістю в півстоліття і відкрилися схвильованому та збентеженому знахідкою німецькому документалістові Беньямінові Ґайслєру, наче від казкових слів “сім-сім, відкрийся”, щоправда довірливий “чарівник” не зміг впильнувати свого скарбу...

І якщо б це була, направду, казка, то хепіенд був би таким: повернення фресок на місце та збереження цілісності композиції, а також створення на місці знайдення стінописів у Дрогобичі Міжнародного центру досліджень творчості Бруно Шульца і складної історії регіону, який мав би, з одного боку, стати осередком міждисциплінарних досліджень для істориків, літературознавців, митців, психоаналітиків, політологів тощо цього регіону, а з іншого – місцем зустрічей зацікавлених осіб усіх національностей. Тож, залишається сподіватися, що відкритий лист не перетвориться на пусте слово, і що щасливий кінець буває не лише в казках...

“Але не думаю, що мій персональний песимізм є приводом для опускання рук”, - переконував Юрко Прохасько глядачів 31 жовтня на презентації фільму “Знайти образи” у львівському клубі-кафе “Лялька”. Сам режисер на презентацію приїхати не зміг через “несподівані та незнані” болі в серці, тож, його відсутність виправдовував Юрко: “Прошу про Ваше розуміння, адже серце – надто поважна річ, щоб із ним жартувати. Не варто так ризикувати...” Натомість презентацію проводив Прохасько, який був асистентом під час зйомок фільму, а під час його перегляду тут, у Львові, виконував ще й роль синхронного перекладача з трьох мов, бо разом із режисером, який в той час перебував у Києві на кінофестивалі “Молодість”, на презентації був відсутній і папір із перекладом... Проте, як на мене, то кращого перекладу годі було й шукати...

Тепер кілька слів про фільм, хоча це саме той випадок, коли краще один раз побачити...

Цей фільм про...
...про Бруно Шульца насамперед
...про коней, які скачуть галопом і про застреножених коней, які скачуть не повільніше за перших... а ще про коней, які, навіть перерізані навпіл, скачуть вперед (із казок-експромтів Бруно)
...про зізнання дійових осіб фільму (“Ми жили в Раю для дурнів – і нам добре жилося”) та їх відмову спілкуватися із режисером
...про риторичні запитання, як можна було посеред того лайна малювати образи людей
...про те, як “грубий чоловік хотів прикраситися чоловіком витонченим” (Ляндау - Шульцом)
...про те, що Ляндау застрелив жида лишень за те, що той посміявся з його жінки, яка не влучила у сорок на дереві
...про те, що, “Шульц, очевидно, теж продав свою тінь, а значить, продав свою душу?”
...про сніг, який падав на обличчя, дороги, дахи та вікна
...про життя: До Тепер Після
...про віднайдення та втрату образів та мрій
...зрештою, про те, що певне явище мусить дійти до скандалу, аби стати надбанням публічності
...ще про тебе
...про нас
...тощо

Фільм був надто промовистий, як сказав Прохасько, і не потребував зайвих коментарів. Але зауважу: не потребував зайвих коментарів із перекладом Прохаська, адже в Києві враження від фільму було абсолютно зруйноване ганебним перекладом, що його на себе взяли організатори “Молодості”, таким чином спотворивши цілісність фільму, як було зруйновано цілісність дрогобицького стінопису.

Відтак, не дивно, що у режисера виникли болі в серці, а Юрка здивувала кількість глядачів-львів’ян, які не покинули зали до кінця фільму. Однак письменник мусив дати кілька коментарів-відповідей щодо фільму на запитання аудиторії: “Справа в тому, що первинна ідея полягала у створенні фільму про знахідку, а не про втрату, тому перша його частина об’ємніша, в неї вкладено найбільше любові. В тракті монтажу з’ясувалося, що фільм і так вже обріс неприємними конотаціями, на думку режисера. Тому “педантилізувати” сюжет із викраденням було недоречно – скандальності фільму і так не бракувало. Того він применшив кричущість кадрів задля створення Центру. Буде видно, чи така стратегія виявиться слушною... Йдеться не про те, щоб застигнути в позі образи, а саме про спробу налагодити діалог і відновити цілісність композиції. Хоча ми в це мало віримо...”

Марія ТИТАРЕНКО